Ua

en ru
bead-crumps
Стаття
27.01.2025

ТОКСОКАРОЗ

Бодня К. І. − Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри медичної паразитології та тропічних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, Захарчук О.І. − доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії Вищого державного навчального закладу України «Буковинський державний медичний університет», Бодня І. П. – асистент кафедри інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України

Навчальний посібник був розроблений з метою допомоги лікарям загальної практики-сімейної медицини, лікарям-паразитологам, інфекціоністам, педіатрам, інтернам, слухачам медичних академій післядипломної освіти, студентам вищих і середніх медичних закладів, викладачам та іншим.

 

ВСТУП

Гельмінтози становлять найбільшу групу паразитарних (інвазійних) хвороб. Вони спричиняються паразитичними черв’яками, або гельмінтами − багатоклітинними організмами, що різко відрізняються по своїй біології від інших живих збудників: вірусів, бактерій, найпростіших.

Гельмінтози є одними з найпоширеніших паразитарних захворювань людини. Соціально-економічні передумови та природні стихійні лиха (військові конфлікти, землетруси, повені та ін.) призводять до різкого підвищення захворюваності населення на геогельмінтози.

Масові переміщення населення й скупчення біженців, низький санітарний рівень, відсутність системи видалення нечистот, відсутність якісної питної води − питання, які заслуговують особливої ​​уваги при боротьбі з геогельмінтозами в таких умовах.

Традиційно в літературі й в основних документах ВООЗ до групи геогельмінтозів зараховуються аскаридоз, трихоцефальоз, анкилостомідози і стронгілоїдоз – «рутинні» геогельмінтози людини. У науковій літературі все ширше обговорюється питання введення до цієї групи «нового» гельмінтоза − токсокароза, який за своєю епідеміологічною сутністю є геогельмінтозом, лише з тими відмінностями, що джерелом зараження є інвазовані тварини, а інвазія в організмі людини, як правило, має більш агресивний перебіг.

ВООЗ визнає велике значення геогельмінтозів як фактора, що підриває здоров’я населення Землі на всіх континентах. Стратегічною віхою стало прийняття в 2001 році Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я резолюції 54.19, в якій визначена глобальна мета − охопити дегельмінтизацією 75% дітей шкільного віку, що мають ризик розвитку геогельмінтозів  (Eliminating soil-transmitted helminthiases as a public health problem in children: Progress report 2001-2010 and strategic plan 2011-2020, WHO, 2012).

Тяжкість клінічних проявів при геогельмінтозах, як правило, знаходиться в прямій залежності від кількості паразитичних особин. Оскільки при одноразовому зараженні число особин в організмі людини не зростає, то можна стверджувати що тяжкість клінічних проявів прямо залежить від кількості заразного початку і від кратності повторних заражень. У випадку розвитку достатнього імунітету і припинення повторних заражень організм поступово звільняється від гельмінтів.

Існує пряма залежність між інтенсивністю інвазії й інтенсивністю передачі геогельмінтозів. Однак від інтенсивності передачі залежить також ураженість, причому залежність тут також пряма. Тому має місце пряма залежність між ураженістю та інтенсивністю інвазії, а отже, і тяжкістю клінічного перебігу. Причому ці залежності прямі, але не пропорційні, оскільки існують зворотні зв’язки, що регулюють чисельність паразитів.

Стає ясним, що чим вище ураженість в осередку, тим частіше спостерігаються тяжкі випадки геогельмінтозів. Так, наприклад, в країнах, де аскаридоз широко розповсюджений, нерідкі й випадки так званого хірургічного аскаридозу, коли аскариди, накопичуючись масами в кишечнику, призводять до його непрохідності та інших хірургічних ускладнень. В той же час, в країнах, де ураженість низька, аскаридоз зазвичай перебігає субклінічно, а випадки хірургічного аскаридозу є казуїстикою.

При проведенні клініко-епідеміологічних паралелей стають важливими і питання правильної реєстрації результатів лабораторних досліджень. В журналі реєстрації результатів лабораторних досліджень на гельмінтози обов’язково повинні вказуватися, наприклад, «виявлені незапліднені яйця аскарид». А сам цей факт повинен знайти свою клінічну (низька інтенсивність інвазії) й епідеміологічну (інвазований не представляє значущості як джерело заразного початку) інтерпретації.

Оскільки ураженість різних груп населення на геогельмінтози неоднакова, неоднакова і тяжкість перебігу. Найбільш тяжко гельмінтози перебігають в групах зі значним ураженням, в першу чергу серед дітей.

І хоча значного поширення в Україні набули гельмінтози-антропонози, однак, за тяжкістю перебігу для людини на перший план виходять гельмінтози-зоонози та мікст-інвазії. При переважній більшості гельмінтозів-зоонозів людина вражається тими ж стадіями збудника, які мешкають у дефінітивного хазяїна. Поряд з цим, є чимало гельмінтозів зоонозної природи, збудники яких вражають людину личинковими стадіями розвитку, викликаючи інвазії, що позначаються як ларвальні (личинкові) гельмінтози. Найбільш патогенною дією володіють гельмінтози в міграційній стадії та тканинні. Особливий інтерес представляє токсокароз − паразитарне захворювання, що викликається міграцією личинок аскарідат собак (Toxocara canis) і кішок (Toxocara mystax) в різних органах і тканинах, що характеризується тривалим рецидивуючим перебігом і поліорганними ураженнями алергічної природи. Токсокароз, на відміну від усіх інших ларвальних гельмінтозів, є масовим захворюванням і для України.

Згідно основним складовим епідемічного процесу при геогельмінтозах повинні застосовуватися заходи, спрямовані на знищення збудника. Знищення збудника здійснюють шляхом лікування інвазованих. Цей метод особливо важливий і ефективний, оскільки геогельмінтози є антропонозами.

Коли ураженість населення висока й перевищує певний регламентований рівень, в осередку проводять масове лікування (масову дегельмінтизацію), при якому препарат призначають поголовно всім жителям і роздають його при подвірних обходах, а також в організованих колективах. Залежно від рівня ураженості населення та специфіки осередку застосовують різні схеми масової дегельмінтизації.

Протигельмінтозні заходи у зв’язку з використанням різними гельмінтами однакових шляхів передачі виявляються спрямованими зазвичай не проти якогось одного, а відразу проти кількох гельмінтозів.

Вакцини проти гельмінтозів досі не існує. У травні 2001 року Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я була прийнята програма профілактичної хіміотерапії глистових інвазій − проведення регулярних профілактичних курсів прийому антигельмінтного препарату широкого спектру дії. Альбендазол − антигельмінтний препарат найбільш широкого спектру дії з високим профілем безпеки, рекомендований ВООЗ для контроля над захворюваністю на гельмінтози.

Як показали дослідження, проведені на кафедрі медичної паразитології і тропічних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти, альбендазол − Альдазол АТ «Київський вітамінний завод» − є ефективним для лікування як кишкових, так і тканинних гельмінтозів людини. Він спричиняє ларвіцидну, овіцидну, верміцидну дії, не токсичний і не дає побічних реакцій.

Проблема токсокарозу активно вивчається в останні десятиліття: розшифровано цикл розвитку паразита, вивчена клініка, розроблені діагностичні тести, запропонований ряд препаратів для лікування токсокарозу людини.

Однак, ряд клінічних аспектів цієї інвазії залишається неясним. Крім того, в останні роки велике значення надається вивченню взаємовідносин у системі паразит-хазяїн. Відомо, що еволюція стосунків паразита й хазяїна призвела до появи у паразитів специфічних механізмів контролю фізіологічного статусу хазяїна, спрямованих на його перебудову. Недостатньо розроблені доступні й найбільш інформативні методи оцінки перебігу захворювання та результатів лікування, а також критерії прогнозу. Неясними залишаються деякі сторони патогенезу захворювання та його вплив на імунну систему в цілому, до теперішнього часу лікування токсокарозу людини, особливо у дітей, залишається не цілком вирішеним завданням. Медичне та соціальне значення токсокарозу людини визначають актуальність подальших поглиблених досліджень.

 

(Продовження див. у прикладеному файлі натиснувши кнопку “Завантажити статтю”)

Завантажити статтю