Продукція
Препарати зареєстровані в Україні
Стан системи фагоцитуючих макрофагів у хворих з синдромом хронічної втоми при лікуванні препаратами рослинного походження Депривітом та Імуноплюсом
Гарник Т.П., Фролов В.М., Пересадін М.О.
Медичний інститут асоціації народної медицини України
Луганський державний медичний університет
Луганський інститут праці і соціальних технологій
Вступ
Синдром хронічної втоми (СХВ) вперше був описаний в 1984 році А. Ллойдом. Характерною його ознакою він назвав хронічне стомлення, що відчуває хворий, яке не зникає навіть після тривалого відпочинку і поступово призводить до значного зниження працездатності — як розумової, так і фізичної [13]. Нині синдром хронічної втоми в більшості своїй реєструється в екологічно несприятливих регіонах, де високий рівень забруднення навколишнього середовища хімічно шкідливими речовинами або підвищений рівень радіації. Ці чинники негативно впливають на стан здоров'я імунної системи, послаблюють її, що сприяє активації латентних вірусів, виникненню персистируючьої вірусної інфекції з ураженням центральної нервової системи. Дане захворювання виникає як у молодих, так і у літніх людей, у віці 20-40 років, причому у жінок спостерігається частіше [11].
На сьогоднішній день причини розвитку даної патології до кінця не визначені. Тривалі дослідження, проведені до теперішнього часу показали відсутність патогномонічних ознак цього захворювання. Деякими дослідниками були виявлені маркери порушення імунологічного гомеостазу у пацієнтів з СХВ, такі як зниження проліферації лімфоцитів периферичної крові, але такі ж порушення були визначені і у багатьох пацієнтів, тривало страждаючих ендогенними депресіями [6,11].
Основними діагностичними критеріями СХВ є непояснена втома, що триває більше 6 місяців і може супроводжуватися відсутністю «відчуття відпочинку», зниженням пам'яті і уваги, ангінами, збільшенням лімфатичних вузлів, м'язовим болем, болем в суглобах, головними болями, інсомнічними розладами і ін [1]. Нами раніше вже був вивчений вплив комбінації депривіту та імуноплюсу на показники ліпопероксидації [4], тому нас зацікавило дослідження динаміки показників системи фагоцитуючих макрофагів у хворих з даною патологією при лікуванні цими препаратами.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до загального плану творчого співробітництва Медичного інституту Української асоціації народної медицини та Луганського державного медичного університету та є фрагментом тем НДР «Синдроми хронічної втоми та підвищеної стомлюваності в умовах великого промислового регіону: епідеміологія, патогенез, клініка, лікування і профілактика» (№ держреєстрації 0102U003362) та «Оцінка ефективності препаратів рослинного походження у хворих з патологією органів травлення та вторинними імунодефіцитними станами (№ держреєстрації 0102U002349).
Метою даної роботи було вивчення динаміки показників системи фагоцитуючих макрофагів у хворих з синдромом хронічної втоми при лікуванні препаратами рослинного походження депривітом та імуноплюсом.
Матеріали і методи дослідження
Під нашим наглядом знаходилося 127 хворих на СХВ (52 чоловіки та 75 жінок) у віці від 26 до 55 років, які були розподілені на дві групи — основну (65 пацієнтів) та зіставлення (62 хворих), діагноз в яких був підтверджений експертним шляхом на підставі існуючих критеріїв [2]. Для більшої однорідності обстежених, у дослідження включали лише хворих з СХВ, який виникав після перенесеного раніше та офіційно зареєстрованого в медичній документації випадку ГРВІ або ангіни (гострого тонзиліту), що відповідало критеріям рубрики МКХ-10 G93.3 «Синдром стомлюваності після вірусної хвороби».
Пацієнти групи зіставлення отримували лише загальноприйняте лікування, а хворі основної групи отримували в комплексі лікування вітчизняні фітозасоби депривіт та імуноплюс виробництва ВАТ «Київський вітамінний завод». Імуноплюс призначали по 1 таблетці (100 мг) 2 рази на добу протягом 10 днів поспіль та потім у підтримуючій дозі — по 1 таблетці (100 мг) на добу вранці після прийому їжі ще 10 днів поспіль. При цьому курсова доза препарату у перерахуванні на сухий сік ехінації пурпурової складала 3,0 г [7]. Депривіт призначали по 1 таблетці (60 мг) внутрішньо 3 рази на добу під час вживання їжі; таблетки депривіту рекомендовували ковтати не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини [5]. Курс лікування депривітом складав 30 діб поспіль, в окремих випадках для досягнення більш певного ефекту його пролонгували до 40 діб; в таких випадках протягом останніх 10 діб вживання депривіту після 10-денної перерви здійснювали повторний курс введення імуноплюсу — по 1 таблетці 2 рази на добу.
Депривіт — анксіолітичний засіб рослинного походження. Стандартизований екстракт трави звіробою. Основним діючим компонентом його є гіперицин, який перешкоджає розвитку порушень нейротрансмітерної передачі (гальмує зворотний захват норадреналіну і серотоніну), здатний пригнічувати активність моноаміноксидази і катехол-0-метилтрансферази, нормалізує секрецію інтерлейкіну-6. Флавоноїди екстракту звіробою, зв'язуючись з бензодіазепіновими рецепторами, спричиняють седативний ефект. Чинить сприятливу дію на функціональний стан центральної нервової системи, усуває тривогу і напругу, підвищує настрій, фізичну працездатність і нормалізує сон [5]. Показаннями до застосування є психовегетативні розлади (апатія, пригніченість, тривога, неспокій, дратівливість, порушення емоційного настрою), збудження і/або нервова напруга, астеноневротичний синдром, психоемоційні порушення в період менопаузи, порушення сну. В клініці застосовують внутрішньо до або під час приймання їжі, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини [18]. Депривіт затверджений Наказом МОЗ України № 496 від 27.08.07 р. в якості лікарського препарату, зареєстрований в Україні та дозволений до клінічного застосування (реєстраційне посвідчення №UA/6967/01/01).
Імуноплюс — випускається у вигляді таблеток, кожна з яких містить 100 мг сухого віджатого соку ехінацеї пурпурової. Коріння, листя та суцвіття рослини містять фізіологічно активні речовини різних хімічних класів: гідрофільні сполуки: полісахариди, прості цукри, фенольні сполуки, похідні кофейної кислоти, алкалоїди, аскорбінова кислота — найбільш вивчені в експериментальних та клінічних дослідженнях; ліпофільні речовини: ефірна олія, алкіламіди ненасичених жирних кислот, фітостероли, смоли виявляють різноманітну фармакологічну активність; біометали: макроелементи (алюміній, залізо, калій, кальцій, магній) і мікроелементи (барій, берилій, ванадій, кобальт, марганець, молібден, нікель, селен, срібло, цинк) ідентифіковані в ехінацеї пурпуровій, які виявляють імуномодулюючий вплив на організм. Такий склад фізіологічно активних речовин ехінацеї пурпурної зумовлює різноманітні фармакологічні властивості імуноплюсу [7,15]. Насамперед, це імуномодулятор природного походження, що стимулює клітинний імунітет, збільшує кількість Т-лімфоцитів, підвищує фагоцитарну активність лейкоцитів і хемотаксис гранулоцитів, сприяє вивільненню цитокінінів, тим самим активізуючи неспецифічну резистентність організму [3]. Крім регулюючого впливу на імунну систему, ехінацея справляє протимікробну, противірусну, фунгіцидну, протизапальну, антиоксидантну, протиалергійну, радіопротекторну дію, стимулює функцію центральної нервової системи, підвищує сексуальну потенцію, сприяє загоюванню ран, опіків, виразок [16,17]. Імуноплюс затверджений Наказом МОЗ України № 758 від 16.11.06 р. в якості лікарського препарату, зареєстрований в Україні та дозволений до клінічного застосування (реєстраційне посвідчення № UA/5398/01/01).
Крім загальноклінічного обстеження всім хворим проводилося імунологічне дослідження ФАМ периферійної крові чашечковим методом [14]. При цьому враховували наступні показники: фагоцитарний індекс (ФІ), фагоцитарне число (ФЧ), індекс атракції (ІА) і індекс перетравлення (ІП). В якості об'єкту фагоцитозу використовували живу добову культуру Staph. aureus, штам 505 (Інститут Пастера, СПб). Статистичну обробку отриманих результатів дослідження призводили на персональному комп'ютері IntelPentiumCoreDuo1,33 GHzза допомогою одно- та багатофакторного дисперсійного аналізу (пакети ліцензійних програм MicrosoftOffice2003, MicrosoftExelStadia 6.1/profта Statistica), які розраховані на аналіз імунологічної та біохімічної інформації [8,9].
Таблиця 1. Стан ФАМ у хворих з СХВ до початку лікування (М±т)
Показники ФАМ |
Норма |
Групи хворих з СХВ |
Р |
|
основна (n=65) |
зіставлення (n=62) |
|||
ФІ, % |
28,6±0,8 |
18,2±0,7*** |
18,9±0,8*** |
>0,05 |
ФЧ |
4,0±0,16 |
2,2±0,15*** |
2,4±0,13*** |
>0,05 |
ІА, % |
16,9±0,6 |
10,3±0,25** |
11,0±0,2** |
>0,05 |
ІП, % |
26,5±0,9 |
12,5±0,3*** |
12,6±0,4*** |
>0,05 |
Примітка: у таблицях 1 та 2 Р відображає розбіжності між фагоцитарними показниками в хворих основної групи та групи зіставлення; ймовірність різниці відносно норми: * — при Р<0,05, ** — при Р<0,01, *** — при Р<0,001.
Результати дослідження та їх обговорення
Клінічна картина у хворих на СХВ до початку лікування характеризувалася наявністю загальної слабкості, нездужання, дифузного головного болю, частіше у лобних та скроневих ділянках, болю у м'язах, запамороченням, лімфаденопатією (збільшенням та чутливістю задньошийних лімфатичних вузлів, тобто наявністю позитивного симптому Дранніка-Фролова) [10], ломотою у всьому тілі, підвищеною дративливістю, емоційною лабільністю, наявністю періодично виникаючого субфебрилітету, переважно ввечері (в межах 37,2-37,6°С). При клінічному обстеженні відмічено наявність вегетативних розладів у вигляді синусової (дихальної) аритмії, яскравого червоного дермографізму, який тривало зберігається, у частини хворих — мармуровість долонь та передпліч, похолодання кінцівок, позитивних симптомів Даніні-Ашнера та Чермака-Герінга.
При проведенні імунологічного обстеження було встановлено, що показники ФАМ до початкулікування в обох групах хворих з СХВ мали суттєві розбіжності щодо норми (табл. 1).
Так, ФІ в основній групі хворих з СХВ був знижений у середньому в 1,57 рази відносно норми (28,6±0,8%) та становив 18,2±0,7%. ФЧ у даних хворих у цей період дослідження складало 2,2±0,15, що було в 1,81 рази нижче за норму. Показник ІА в основній групі хворих з СХВ був в 1,64 рази нижче норми (Р<0,01), тобто знижувався до 10,3±0,25%. ІП знижувався відносно показника норми в 2,12 рази та дорівнював 12,5±0,3%.
В групі зіставлення ФІ становив 18,9±0,8%, що було нижче норми в 1,51 рази (Р<0,001). ФЧ дорівнювало 2,4±0,13, знизившись в 1,67 рази відносно норми. Показник ІА в даній групі хворих з СХВ понижувався в 1,53 рази та дорівнював 11,0±0,2 %. ІП у пацієнтів, які отримували лише загальноприйняте лікування складав 12,6±0,4%, що було в 2,1 рази нижче відповідного показника норми (26,5±0,9%) (рис.1).
Таким чином, у пацієнтів з СХВ обох груп мало місце суттєве пониження усіх фагоцитарних показників, особливо ІП. Це свідчило про недостатню ефективність механізмів фагоцитарної реакції МФС, тобто про незавершеність процесів фагоцитозу.
При аналізі показників ФАМ після проведеного лікування у пацієнтів основної групи (які додатково отримували комбінацію сучасних вітчизняних препаратів рослинного походження депривіту та імуноплюсу) була встановлена виражена позитивна динаміка фагоцитарних показників, які на момент завершення лікування майже нормалізувалися (табл. 2).
Так, в основній групі хворих (які лікувалися комбінацією депривіту та імуноплюсу) ФІ виріс в 1,51 рази відносно вихідного рівня та складав 27,6±0,7 %, ФЧ становив 3,9±0,25, підвищившись в 1,77 рази до аналогічного показника до лікування, що практично відповідало нижній межі норми. ІА становив 16,4±0,3%, що було вище вихідного рівня в 1,59 рази. ІП на момент завершення лікування в основній групі хворих при застосуванні комбінації депривіту та імуноплюсу підвищився в 2,08 рази та складав 26,0±0,4%.
Таблиця 2. Стан ФАМ у хворих з СХВ після проведеного лікування (М±т)
Показники ФАМ |
Норма |
Групи хворих з СХВ |
Р |
|
основна(n=65) |
зіставлення (n=62) |
|||
ФІ, % |
28,6±0,8 |
27,6±0,7 |
23,0±0,9* |
<0,05 |
ФЧ |
4,0±0,16 |
3,9±0,25 |
3,2±0,1* |
<0,05 |
ІА, % |
16,9±0,6 |
16,4±0,3 |
13,8±0,3* |
<0,05 |
ІП, % |
26,5±0,9 |
26,0±0,4 |
21,8±0,2* |
<0,05 |
В групі зіставлення (пацієнти якої отримували лише загальноприйняте лікування) також відмічалася позитивна динаміка з боку вивчених нами показників, але менш виражена. Так, на момент завершення показник ФІ складав 23,0±0,9%, підвищившись в 1,21 рази відносно вихідного показника, проте все ще залишаючись в 1,24 рази нижче норми та в 1,2 рази менше даного показника в основній групі. ФЧ у даних хворих виріс в 1,33 рази та дорівнював 3,2±0,1, але все ще був нижче норми та показника групи хворих, отримувавших комбінацію депривіту та імуноплюсу в 1,25 та 1,22 рази відповідно. ІА у пацієнтів з СХВ, які не отримували депривіт та імуноплюс (група зіставлення), підвищився в 1,25 рази до 13,8±0,3%, що все ж таки був менше норми в 1,22 рази та нижче аналогічного показника протилежної групи — в 1,19 рази. ІП після проведеного загальноприйнятого лікування становив 21,8±0,2%, що було меншим за норму в 1,22 рази та нижчим за показник в основній групі хворих з СХВ в 1,19 рази (рис. 2).
Отримані нами результати дозволяють вважати включення комбінації сучасних вітчизняних препаратів рослинного походження депривіту та імуноплюсу до комплексу лікувальних заходів у хворих з СХВ патогенетично обґрунтованим та клінічно доцільним завдяки спроможності даних препаратів нормалізувати показники ФАМ.
Висновки:
- У хворих з СХВ встановлені суттєві розлади з боку імунологічних показників, які характеризують стан МФС, а саме зниження ФІ в середньому в 1,5 рази, ФЧ, ІА в 1,67-1,81 та 1,531,64 рази відповідно та особливо ІП ФАМ — в 2,1-2,12 рази, що свідчить про незавершеність процесів фагоцитозу макрофагально/моноцитарної ланки імунокомпетентних клітин.
- Включення до лікувального комплексу хворим з СХВ комбінації сучасних вітчизняних препаратів рослинного походження депривіту та імуноплюсу сприяло підвищенню усіх вивчених нами показників до нижньої межі норми, які характеризують функціональний стан МФС.
- В групі зіставлення усі показники, характеризуючі стан МФС також зазнали позитивних змін, але залишились значно вище як за норму, так і за аналогічний показник в групі зіставлення.
- Отримані нами результати дозволяють рекомендувати включення комбінації депривіту та імуноплюсу в комплекс лікувальних засобів у хворих з СХВ.
- У подальшому буде доцільним вивчити вплив даної комбінації препаратів на ініш імунологічні та біохімічні показники у хворих з СХВ.
Література:
- Арцимович Н.Г. Синдром хронической усталости и иммунной дисфункции // Межд.журнал иммунореабилитации. — 1996. — № 2. — С. 38-44.
- Волошин О.І., Пішак О.В., Васюк В.Л., Окіпняк І.В. Синдром хронічної втоми: діагностичні та фітотерапевтичні лікувально-профілактичні аспекти // Фітотерапія. — 2005. — №1. — С. 3-10.
- Гарник Т.П., Фролов В.М., Пересадин Н.А. Эхинацея пурпурная как лекарственное растение и перспективы применения новых лекарственных препаратов из этого растения // Проблеми екологічної та медичної генетики iклінічної імунології: 3б. наук. праць. — Київ; Луганськ; Харків, 2007. — Вип. 1-2 (76-77). — С. 19-39.
- Гарник Т.П., Фролов В.М., Пересадін М.О. Ефективність препаратів рослинного походження депривіту та імуноплюсу в лікуванні хворих з синдромом хронічної втоми // Український медичний альманах. — 2008. — Том 11, № 5. — С. 50-56.
- Депривіт: інструкція для клінічного застосування препарату / Затверджена 16.11.2006 р. Наказом МОЗ України № 758.
- Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. — 2-е изд. — М.: МИА, 2006. — С. 193202.
- Імуноплюс: інструкція для клінічного застосування препарату / Затверджена 16.11.2006 р. Наказом МОЗ України № 758 .
- Лапач С.Н., Чубенко А.В., Бабич П.Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Ехсеї. — Киев: Морион, 2000. — 320 с.
- Лапач С.Н., Чубенко А.В., Бабич П.Н. Основные принципы применения статистических методов в клинических испытаниях. — Киев: Морион, 2002. — 160 с.
- Патент України № 64277 А, МПК7 А 61 К 35/78, А 61 К 31/695 Спосіб фітотерапії синдрому хронічної втоми / Фролов В.М., Драннік Г.М. — №2003043756. Заявл. 23.04.2003. Опубл. 16.02.2004. — Бюл. №2.
- Фролов В.М., Дранник Г.Н. Проблемы иммуноэкологии: от синдрома повышенной утомляемости до синдрома хронической усталости // Імунологія та алергологія. — 1998. — №1. — С. 69-81.
- Фролов В.М., Дранник Г.Н., Бариляк И.Р. Эпидемиологические и клинико-цитогенетические аспекты синдромов повышенной утомляемости и хронической усталости // Архив психіатрії. — 1998. — № 1(16). — С. 46-62.
- Фролов В.М., Казакова С.Е. Диагностика синдрома хронической усталости // Архив психиатрии. — 1998. — № 2 (17). — С. 95 — 102.
- Фролов В.М., Пересадин Н.А., Пшеничный И.Я. Определение фагоцитарной активности моноцитов периферической крови у больных // Лаборат. дело. — 1990. — № 9. — С. 27-29.
- Яковлева Н.Ю., Войтенко Г.М., Ласиця О.І. та інш. Фармакологічні властивості препаратів ехінацеї в експерименті та клініці // Ліки. — 1996. — № 2. — С. 118-123.
- Foster S. Echinacea Nature's immune enhancer. — Wermont: Rochester, 1991. — 150 p.
- Melchart D., Linde K., Worku F. et al. Immunomodulation with Echinace — a systematic review of controlled clinical trials // Phytomedicine. — 1994. — V. 1. — P. 245-254.
- Ozturk Y. Testing the antidepressant effects of hypericum species an animal models // Pharmacopsychiatry — 1997 . — № 30. — P. 125-128.